ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я: ЯК ЙОГО РЕФОРМУВАТИ

Підхід, який останнім часом впроваджує ВООЗ, — це політика здоров’я в усьому та усе для здоров’я. Це коли в усіх галузях господарювання враховується аспект здоров я (в освіті, культурі, харчовій промисловості тощо). Дана структура має бути досить незалежною від місцевої влади та системи охорони здоров’я, але при цьому активно співпрацювати з усіма структурами державних адміністрацій і громадськ­им сектором. Як, наприклад, вищий рівень освіти та доходів обумовлює і краще здоров’я, так і краще здоров’я позитивно впливає на добробут громадян.

ВАЖЛИВО ЗНАТИ!

Громадське здоров’я — це система наукових, політичних, економічних, медико-соціальних заходів, спрямованих на організацію зусиль суспіль­ства, державних та недержавних інституцій, громад та окремих осіб що­до зміцнення здоров’я, профілактики захворювань, продовження актив­ного і працездатного віку шляхом забезпечення умов, за яких люди мо­жуть бути здоровими, а також заохочення до здорового способу життя.

 

На меті створення такої системи, у якій кожен керівник центрального та міського органу виконавчої влади враховуватиме наслідки своїх рішень для здоров’я населення і надаватиме пріоритет заходам, які допоможуть людям уникнути хвороб та травм.

Реалізацію політики у сфері громадського здоров’я на регіональному рівні здійснюватимуть органи місцевого самоврядування. Вони відповідатимуть за санітарне та епідеміологічне благополуччя населення, імплементацію Національної стратегії громадського здоров’я на місцевому рівні, а також за інформування населення.
Система громадського здоров’я розвивається в таких стратегічних сферах:

нормативно-правова база. В Україні відсутній закон, який регулює сферу громадського здоров’я. Нині у міністерстві триває підготовка відповідного законопроекту та стратегій з певних напрямів громадського здоров’я, а са­ме: біологічної безпеки, розвитку національної системи крові, контролю за неінфекційними хворобами, а також стримування стійкості до протимікроб­них засобів;

біологічна безпека. Україна має стати країною, населення якої захищене від нових та особливо небезпечних інфекцій, та водночас «біологічним щи­том» у глобальній циркуляції інфекційних хвороб. У планах МОЗ — створен­ня єдиної електронної системи спостереження за захворюваннями та мере­жі оперативного реагування на епідемічні загрози. Спільно з міжнародними партнерами планується обладнати мобільні та стаціонарні аналітичні лабораторії з належним рівнем біобезпеки, оснастити та провести тренування бригад швидкого реагування. Також будуть обладнані інфекційні бокси-ізолятори у головних пунктах перетину кордону України (аеропорти та порти) та інфекційні відділення високого рівня захисту у центральних лікарня госпітальних округів;

протидія неінфекційним захворюванням. Для зменшення впливу неінфекційних захворювань на суспільство МОЗ планує застосувати комплек­сний підхід, який дасть можливість людям здійснити вибір заходів, спрямованих на зміцнення їхнього здоров’я, і вимагати від органів місцевого само­врядування прийняття відповідних рішень. Для цього, насамперед, люди мають отримати знання, навички та правдиву інформацію, наприклад, про продукти, які вони споживають; повітря, яким дихають; водойми, де вони відпочивають, і послуги охорони здоров’я, що їм необхідні;

національна система крові. Головним завданням МОЗ є забезпечення эн­ного та своєчасного доступу громадян до якісних і безпечних компонентів і препаратів крові. Його виконання вимагає затвердження Стратегії розвитку національної системи крові та розроблення Дорожньої карти її імплементації. Служба крові надаватиме послуги із заготівлі, переробки, тесту­вання, зберігання та розподілу донорської крові та її компонентів, а також їх належного клінічного використання. Вона складатиметься з Національного трансфузіологічного центру МОЗ, регіональних трансфузіологічних центрів, їх філіалів та лікарняних банків крові. Національний реєстр донорів створення та оснащення міжрегіональних лабораторних центрів і центрів крові сучасним обладнанням, а також підготовка спеціалістів, стануть наступними кроками для ефективної роботи системи.

освіта. Розвиток сфери громадського здоров’я та її наступне поліпшення будуть забезпечені за рахунок навчання та тренування кваліфікована них кадрів. Це фахівці з вищою гуманітарною освітою, які мають базову або післядипломну освіту у галузі громадського здоров’я. За базовою освітою це можуть бути лікарі, соціальні працівники, педагоги, держслужбовці, демографи та статисти;

комунікація. Досягнення результатів у сфері громадського здоров’я безпосередньо залежить від проінформованості та обізнаності населення. Саме МОЗ планує розробити програми комплексних заходів з профілактики, сформувати базу даних про стан здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини, а також проводити інформаційно-просвітницькі кампанії з попередження захворювань та популяризації переваг здорового способу життя.

Розбудова системи громадського здоров’я в Україні розпочалася зі створення Центру громадського здоров’я МОЗ України. Ця державна установа покликана здійснювати стратегічне керівництво в інтересах здоров’я і благополуччя населення. Це епіднагляд і контроль не лише за ВІЛ-інфекцією, туберкульозом, гепатитами та іншими інфекційними захворюваннями, але й профілактика неінфекційних захворювань, пропаганда здорового способу життя.

Україна має масштабний тягар хронічних неінфекційних захворювань, які зумовлюють понад 2/3 загальної захворюваності та близько 86% смертей в нашій державі. Основними передумовами високого рівня захворюваності є такі фактори ризику, як тютюнопаління, зайва вага, брак фізичного навантаження та надмірне вживання алкоголю. Без негайних дій Україна може втратити наступне по­коління через високі рівні смертності від хронічних неінфекційних захворювань.

В нашій державі катастрофічно знизився рівень охоплення дітей вакцинацією, який до 2008 року перевищував 95% з усіх дитячих інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики.

Наступна проблема — це ВІЛ-інфекція/СНІД та туберкульоз. Україна зали­шається країною з високим рівнем поширення ВІЛ-інфекції та однією з 5 країн з найвищим рівнем захворюваності на мультирезистентний туберкульоз у Східній  Европі та Центральній Азії. Нам потрібно терміново виправляти цю ситуацію!

Більшість витрат на лікування неінфекційних хвороб можна уникнути шляхом інвестування в зміцнення здоров’я та профілактику захворювань. Економічні наслідки неінфекційних хвороб становлять десятки мільярдів гривень щорічно. По­ки впливу неінфекційних хвороб на макроекономіку охорони здоров’я  Європейського Союзу, зокрема, такі:

шкода здоров’ю внаслідок вживання алкоголю — 125 млрд  евро щорічно в ЄС, еквівалентно 1,3 від ВВП;

захворювання внаслідок ожиріння (включаючи діабет) — понад 1% від ВВП США та 1-3% витрат систем охорони здоров’я в більшості країн світу;

рак — 6,5% від витрат систем охорони здоров’я в Європі;

дорожньо-транспортні травми — до 2% від ВВП в країнах із середнім і ви­соким доходом.

Щоб розв’язати всі ці проблеми в Україні, потрібно правильно комунікувати з політиками, які приймають рішення щодо розподілу бюджетних коштів. Необхідно дозволити доцільність та ефективність збільшення фінансування на профілактичні заходи. Треба говорити з ними на одній мові — мові реальних цифр. Тож у в громадського здоров’я, чи то міського, чи то обласного підпорядкування, попереду багато роботи. Медичним працівникам і науковцям, громадськості та урядовцям потрібно об’єднати зусилля для розв’язання нагальних проблем, пов’язаних збереженням здоров’я. Кожна окрема особа, кожна сім’я в Україні повинні усвідомлено та відповідально ставитися до свого здоров’я, адже всім відома давня мудрість — краще хворобу попередити, ніж потім її лікувати.

Друк