Кроки назустріч ромам

       Усвідомлення реальних потреб ромського населення — ключовий чинник його інтеграції в українське суспільство. Наразі немає навіть адекватної інформації про кількість ромів в Україні.

 Традиційно ромів в Україні та за її межами сприймають як носіїв колоритної культури. З ними пов'язано чимало стереотипів — щодо способу життя, заробітку, виховання дітей тощо. З огляду на ці особливості, а також часто дискримінаційне ставлення до ромів, у низці європейських країн вони отримали особливий статус — транснаціональної меншини. Міжнародні організації докладають чимало зусиль, аби залучити її до соціальних процесів та інтегрувати в суспільство.

В Україні донедавна не було окремого напряму державної політики, спрямованого на інтеграцію ромів, а відповідно — і спеціальних програм. Таку вимогу — розробити й затвердити стратегію щодо ромів та прийняти план заходів із її реалізації — поставив перед Україною Євросоюз у рамках переговорів про лібералізацію візового режиму. У результаті 8 квітня 2013 р. президент України підписав указ №201/2013 "Про Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року". Документ охоплює ключові суспільні відносини, в рамках яких потрібні консолідовані зусилля для інтеграції ромів: правовий і соціальний захист, зайнятість, освіту, охорону здоров'я, поліпшення житлово-побутових умов, задоволення культурних та інформаційних потреб.

 Усвідомлення реальних потреб ромського населення — ключовий чинник його інтеграції в українське суспільство. Наразі немає навіть адекватної інформації про кількість ромів в Україні. Державні установи послуговуються даними офіційного перепису населення 2001 р. За цією інформацією, в Україні проживає 48 тисяч ромів, із них на Закарпатті — 14 тисяч осіб. Тим часом офіційна медична статистика цієї області свідчить, що під наглядом педіатричної служби перебувають 21 324 ромських дітей віком до 17 років. І без арифметичних обчислень можна констатувати: офіційна кількість дітей тільки на Закарпатті перевищує загальну кількість ромського населення в 1,5 разу. Відомо, що дані про ромів збирають різні інстанції (медики, освітяни, представники МВС), проте ця статистика — прихована, її не узагальнюють і не аналізують. Тож першим кроком, що його може й повинна зробити держава для ромів, має стати комплексне дослідження соціально-медичних, правових та інформаційних потреб ромів, а також отримання адекватної демографічної статистики. Без реальних цифр планувати належне фінансування заходів неможливо. До дослідження неодмінно слід залучити представників ромської спільноти. 

Наступним кроком назустріч потребам ромів має стати перегляд порядку отримання ідентифікаційних документів для представників ромського населення. Це одна з найбільших правових потреб. За даними дослідження Європейського центру захисту прав ромів, проведеного в Одеській області, 40% ромського населення не має одного чи більше ідентифікаційних документів. Скільки таких по Україні — на жаль, достовірно не відомо. Відсутність свідоцтва про народження не дає людині змоги реалізувати свої фундаментальні права — наприклад, отримати освіту. Без паспорта в нашій країні істотно ускладнюється доступ до медичних послуг, унеможливлюється отримання соціальних гарантій. Така людина для держави не існує, хоча реально вона живе, створює сім'ю, народжує дітей, намагається заробити собі на життя та забезпечити свою родину. Відсутність паспорта ізолює людину, робить її вразливою в соціальному плані, штовхає на тіньові заробітки, а подекуди — протиправні дії. Не маючи прав, людина не знає і про свої громадянські обов'язки. 

Затверджений державою порядок отримання ідентифікаційних документів почасти є нездоланним адміністративним бар'єром для ромів. Отримання паспорта потребує тижнів, а іноді й місяців кропіткої праці та очікувань у чергах до різних державних інстанцій. Більшість ромів живуть в умовах крайньої бідності, і, щоб якось забезпечити свої родини, працюють на сезонних роботах. Вони не можуть собі дозволити витратити на це кілька місяців. 

Ще одним правовим бар'єром для людини, яка, не маючи свідоцтва про народження, хоче отримати паспорт, є встановлення факту юридичної дії через суд. Однак, згідно з чинними процедурами, суддя може видати рішення суду людині лише за умови надання нею ідентифікаційного документа (якого, очевидно, у людини немає, тому вона й звертається до суду). 

Проблеми доступу ромських дітей до освіти та протидії дискримінації в цій сфері також висвітлено у плані заходів дуже загально. Немає жодної згадки про так звані сегреговані ромські школи, якість освіти в яких надзвичайно низька. Взагалі, наявність таких окремих шкіл — кричуще порушення прав людини. За даними Закарпатської обласної державної адміністрації, понад 65% ромів-першокласників не доходять до дев'ятого (одинадцятого) класів.

Як засвідчили результати моніторингу якості освіти, проведеного працівниками Благодійного фонду "Розвиток" спільно з представниками Європейського центру захисту прав ромів у Мукачевому (там розміщується один із найбільших таборів Закарпаття), основна проблема лежить не у площині бідності й соціальної ізоляції. Зокрема,головна проблема — це повне нерозуміння важливості освіти як дітьми, так і їхніми батьками. Якщо батьки ніде не навчалися, то й діти вчитися не будуть.

Освіта ромських дітей — єдиний шлях до повноцінної соціальної інтеграції, і лише принципова позиція держави в цьому питанні може змінити ситуацію на краще. На жаль, сьогодні в Україні бракує цілісного розуміння ромського питання.